Усі засоби навчання історії можна класифікувати по-різному.
Одна із класифікацій має головним критерій джерело знань: усне
слово учителя; друковане слово в різних проявах; наочний образ про
історичні факти у вигляді історичних предметів і реконструкції
картини історичних подій. У методичній літературі усі засоби навчання діляться на три основних групи: 1) першоджерела історичних
знань (історичні документи (виражені в слові), господарські документи, наукові праці тієї епохи, міфи, легенди, літописи, хроніки,
твори художньої літератури, топоніміка. Засоби, які фіксують
історичну дійсність за допомогою об’єктиву: кінофільми, діафільми.
Твори мистецтва – портрети, картини, карикатури, предмети практичного використання; 2) засоби, що містять історичні знання в
науково обробленому вигляді (підручники, хрестоматії, книги для
читання, наукова література, слово учителя, малюнки, карти, схеми,
графіки); 3) засоби, які реконструюють історичну дійсність з
допомогою мистецтва (образотворче мистецтво, скульптура, художня
література, сценічне мистецтво, кино- і діафільми). Найбільш важливою групою є перша, за джерелом знань. Вона сприяє підвищенню
переконливості історичного матеріалу, розвитку елементів первинного аналізу джерел у учнів. Проте джерела не завжди відповідають
умінням і навичкам учнів, вони їх не розуміють, і опрацювання
джерел вимагає додаткового часу на уроці, що учитель не завжди
може собі дозволити. Найширше в процесі навчання використовується друга група засобів (в усній або письмовій формі). Вона
допомагає зробити навчання посильним і цікавим. Тут учитель
частіше пропускає матеріал через себе. Третю групу використовують
для деталізації знань в живій образній формі з метою сформувати в
учнів уявлення про історичні факти. Підвищення теоретичного рівня
викладання історії звернуло увагу науковців на розробку науково
обгрунтованих прийомів і методів, засобів навчання, які повинні
відповідати цілям навчання, особливостям його змісту і науковості на рівні учнів.