Поняття про вміння в методиці навчання історії.
У навчальній програмі для загальноосвітніх навчальних закладів підкреслюється, що комплексним показником засвоєння учнями навчального змісту програми є набуття ними ключових, галузевих та насамперед предметної історичної компетентностей, до яких належать: хронологічна – здатність орієнтуватися в історичному часі;
просторова – здатність орієнтуватися в історичному просторі; інформаційна – здатність працювати з джерелами історичної інформації, інтерпретувати зміст джерел, виявляти та критично аналізувати розбіжності в позиціях авторів джерел; логічна – здатність визначати та застосовувати теоретичні поняття для аналізу й пояснення історичних подій та явищ, а також зіставляти різні інтерпретації цих подій та явищ; аксіологічна – здатність формулювати оцінку історичних подій та історичних постатей, суголосну до цінностей та уявлень відповідного часу чи відповідної групи людей. Оволодіння історичним матеріалом неможливе без оволодіння певними уміннями і навичками, а також без знання основних
закономірностей історичного розвитку. Уміння – це свідоме володіння будь-яким прийомом діяльності. Уміння також можна визначити як підготовленість до свідомих і точних дій (розумових і практичних), як здатність свідомо досягати мети діяльності на основі знань, причому в ситуації, що змінюється. Уміння учнів базуються на засвоєнні певних способів навчально – пізнавальної діяльності (наприклад, складання планів, конспектів, тез на основі вивчення різних джерел знань; складання порівняльної таблиці на основі аналізу і співставлення історичних фактів тощо). Крім умінь, способи діяльності реалізуються і через набуті навички. Навички – дії, що виконуються з різним ступенем автоматизму. У навчанні історії навички входять до складу групи складних умінь і відіграють допоміжну роль (вільне читання тексту підручника, звертання до його змісту, до
легенди карти, до бібліотечного каталогу. Формування у школярів умінь відбувається в чотири етапи: формування орієнтовної основи уміння; первинне застосування операцій учнями при самостійному виконанні завдань; тренувальні
завдання; застосування уміння за типом віддаленого перенесення. В першу чергу, учні знайомляться з прийомами усного викладу матеріалу, такими як, наприклад, пояснення, міркування, опис. Разом із прийомами усного викладу учитель формує в учнів уміння складати хронологічні і синхронічні таблиці, плани, працювати з картою. Велику роль у формуванні умінь відіграють спеціальні пам’ятки, в яких відображені основні положення, необхідні для розгляду або виконання певних навчальних дій.
Наприклад, опрацьовувати історичні джерела можна за спеціальним алгоритмом. Дослідниця з Північної Ірландії К. Галлагер
пропонує учням під час аналізу джерела знайти відповіді на низку запитань: Хто? Хто зробив чи написав це? Яку посаду він/вона
обіймає, яке займає становище? Що? Про що воно нам розповідає? Про що воно нам не розповідає? Коли? Коли це було написано? Який історичний контекст? Які особливості того періоду або ідеї могли вплинути на автора? Де? Де ці події мали місце або чого вони стосуються? Чому? Чому це було зроблено чи написано? Чи існувала якась конкретна причина? Чи можна розкрити цю причину шляхом визначення, на яку аудиторію розрахована робота; аналізу мови та стилю, які були використані у роботі; читання між рядків? Як? Яким чином воно було побудоване чи зведене разом? Як його можна порівняти з іншими доступними джерелами? Уміння відіграють важливу роль при вивченні теоретичного змісту історичного матеріалу. Так, наприклад, П. В. Гора теоретичний зміст навчального історичного матеріалу розподілив на: історичні поняття різного ступеню узагальнення; істотні причиннонаслідкові історичні зв’язки; закономірності суспільного розвитку; теоретичні висновки. Фактично йдеться про уміння і навички роботи з історичним матеріалом. В усному викладі теоретичного матеріалу використовуються в основному три прийоми: пояснення, міркування, характеристика. За допомогою пояснення учитель виділяє, розглядає й аргументує істотні ознаки історичних подій, явищ і процесів, розкриває зв’язки й закономірності, роз’яснює причини, наслідки та
їх значення. Пояснення завжди виступає у вигляді логічної послідовності, тому в ньому використовуються наступні союзи: тому; оскільки; тому, що; внаслідок того, що. З цього видно, що цей прийом складається з двох частин – того, що пояснюється, разом з тим, чим пояснюється, є найбільш доступним, тому що повідомляє суть подій і явищ, що вивчаються, їх зв’язків, в готовому, обов’язково роз’ясненому вигляді. У цьому можна побачити і недолік. У даному випадку пізнавальна діяльність учнів обмежена, тому що їм достатньо тільки зрозуміти і запам’ятати. Щоб поступово навчити учнів правильно осмислювати теоретичний зміст навчального матеріалу, необхідно разом з поясненням застосовувати прийом міркування. Міркування, як навчальний прийом розповіді, включає ланцюжок висновків або суджень, що розкривають сутність події або явища. Але порівняно з поясненням воно дозволяє учителю показати хід своїх роздумів, познайомити учнів з прийомом аналізу фактів. Окрім пояснення і
міркування застосовують узагальнювальну та образну характеристики. Прийом узагальнювальної характеристики учитель використовує у випадку, якщо необхідно викласти істотні ознаки, зв’язки і співвідношення, показати роль і значення найважливіших історичних фактів. Зміст понять подається дуже стисло, у вигляді простого переліку суттєвих ознак. Щодо образної характеристики, то вона частіше використовується при викладі типових рис видатних історичних особистостей. На думку експертів Ради Європи, в шкільних курсах історії актуально формувати наступні уміння: знаходити, трактувати і аналізувати різні види інформації і свідчень; формулювати коректні питання і приходити до відповідальних збалансованих
рішень; бачити інші точки зору, визнавати і приймати цю відмінність; відділяти історичний факт від його інтерпретації; критично
оцінювати історичні явища; формулювати незалежні і зважені судження, робити обгрунтовані висновки на основі аналізу наявних свідчень і вивчення широкого спектру точок зору; оцінювати різні версії думки про історичні події, що сталися, визнаючи, що деякі джерела можуть бути необ’єктивними, пояснювати причини такої необ’єктивності. Таким чином, формування спеціальних історичних умінь учнів є неодмінною умовою формування усебічно розвиненої
особи і свідчить про рівень їх історичних знань. Підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що процес формування історичних знань є взаємозв’язком історичних уявлень, понять, закономірностей історичного розвитку і способів роботи з історичним матеріалом. Здатність школярів не просто відтворювати навчальний матеріал, а розуміти його суть, закономірність розвитку історичних процесів дозволяє стверджувати, що процес формування знань досяг максимального рівня.
