Методика викладання психології – це галузь педагогічної науки, що досліджує закономірності навчання психології.
Методика викладання психології є дисципліною, що розвивається на перетині таких предметних областей як психологія і дидактика. Зміст, форми, методи і прийоми навчання психології, перевірка і оцінка знань спираються на загальнодидактичні принципи. МВП відноситься до числа педагогічних дисциплін, спирається на психологічні закони навчання і виховання.
Предмет МВП – методи, форми, засоби навчання психології їх специфіка та особливості.
Завдання дисципліни «Методика викладання психології»:
- оволодіння психолого-педагогічним, методологічним і загальнокультурним змістом, необхідним для викладання «Психології» у різних навчальних закладах;
- формувати вміння передавати психологічні знання і контролювати якість їх засвоєння, освоєння різних форм навчальних занять і методики їхнього проведення;;
– сприяти формуванню професійної позиції, професійного світогляду і професійної самосвідомості стимулювання творчого самовираження особистості
Професіонал як модель сучасного фахівця конкурентного середовища діяльності, його професійні якості.
Моделлю фахівця конкурентного середовища діяльності є професіонал. Професіонал – фахівець, що володіє вичерпними знаннями предмету своєї діяльності, багатим практичним досвідом і керується у свої діяльності установкою на пошук досконалішого у досконалому. Професіоналу притаманне специфічне мислення, яке на відміну від професійного можна визначити як професіоналізм мислення.
Професіоналізм – синтез науково-збагачених професійних знань і включений у їх структуру творчо осмислений досвід.
Психологічним новоутворенням професіонала є сформована методологія професійного мислення, яка дозволяє йому ефективно виявляти суперечності в структурі виконаної діяльності і використовувати резерви її вдосконалення. А тому, стратегічною метою конкурентоспроможного фахівця – формування основ методології професійного мислення.
Роль наочності у навчанні. Види наочності з психології.
Принцип наочності в навчанні вважається похідним від принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення заняття, тим доступнішим буде пояснення нової теми.
Наочність виконує такі функції:
– сприяє розумовому розвиткові суб’єктів учіння;
– допомагає виявити зв’язки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;
– полегшує навчально-пізнавальну діяльність учнів і сприяє формуванню у них інтересу до професійних знань;
– допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;
– сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо.
Наочні методи навчання умовно підрозділяються на дві великі групи: метод ілюстрацій, який використовує ілюстративні посібники, таблиці, карти та схеми, і метод демонстрацій, пов’язаний з демонстрацією відеоматеріалу (електронні підручники, демонстраційні ролики, комп’ютерні навчальні програми та ін.).
Розглянемо класифікацію наочних засобів за їх змістом. До неї входять: – монументальна наочність: монументальні історичні пам`ятники минулого та історичні місця; – речові історичні джерела; – спеціально виготовлена предметна наочність (макети, моделі, реконструкції предметів побуту, праці); – образотворча наочність (учбові картини, репродукції); – умовно-графічна наочність (схематичні малюнка, історичні учбові карти, аплікації, логічні схеми, графіки, діаграми, таблиці); – технічні засоби навчання (учбові кінофільми, діафільми, відеофільми, компакт-диски (аудіо і комп`ютерні).
Демонстраційний експеримент як різновид предметної наочності, його переваги.
Демонстрування або метод демонстраційного експерименту – метод, який передбачає використання засобів унаочнення з метою огляду об’єкта навчального пізнання у функціональній площині його розгляду, в той час, коли ілюстрування орієнтується в основному на предметну (компонентно-структурну) площину. У цьому випадку він поєднується з демонстраційним експериментом, який певним чином представляє як наочні методи, так і практичні.
Демонстраційний експеримент часто застосовують перед початком пояснення нового навчального матеріалу з метою мотивації навчання, створення проблемної ситуації, постановки пізнавального завдання, відтворення опорних знань, формування конкретних уявлень, яких потребує вивчення нової теми. Під час же її вивчення такий експеримент стає джерелом знань, унаочненням для формулювання певних науково-теоретичних положень, або вихідною основою для виявлення чи то зовнішніх, чи то внутрішніх сутнісних зв’язків. Після вивчення нового навчального матеріалу демонстраційний експеримент переслідує ціль допомогти учням поглиблено осмислити згадані зовнішні та внутрішні зв’язки і відношення, творчо переносити засвоєні знання у нові ситуації, узагальнити та систематизувати отриману нову навчальну інформацію.